Якщо ти в 11-П класі

Для тих, кого не було на парі!

Тема: Правопорушення та відповідальність в сфері господарювання.

Захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

Господарське правопорушення — це протиправна дія або без­діяльність суб'єкта підприємницької діяльності, яка не відповідає ви­могам права, не узгоджується з юридични­ми обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує права іншого учасника відносин або третіх осіб.

Групи: договірні правопорушення та позадоговірні правопорушення. 

Договірні правопорушення:

- правопорушення на стадії виникнення договорів: порушення строків укладання договорів; процедури врегулювання розбіж­ностей, що виникають при їх укладанні; укладання договорів, що суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів з метою, що суперечить інтересам дер­жави і суспільства;

- порушення строків виконання договірних та інших господар­ських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне за собою сплату боржником визначеної законом або догово­ром неустойки, штрафу, пені;

- порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;

- порушення державної дисципліни цін, пов'язані з виконанням договорів. Законами України передбачається, що у разі порушення підприємством ціни (при реалізації за договором продукції) надлишкове одержана сума підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету;

- порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарських договорів;

- порушення господарських зобов'язань щодо перевезень ванта­жів: зобов'язань з планів перевезень (неподання перевізних засо­бів, непред'явлення вантажів до перевезення); простій транспортних засобів під навантаження і розвантаження понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження вантажу; простро­чення доставки вантажу тощо.

Позадоговірні правопорушення:

- порушення законодавства про захист економічної конкуренції (анти-конкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; анти-конкурентні дії органів влади, орга­нів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю);

- порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.

Що таке господарсько-правова відповідальність?

 Господарсько-правова відповідальність являє собою дію кредитора (потерпілого) на правопо­рушника безпосередньо або за допомогою господарського суду (третейського суду). До правопорушника застосовуються заходи матеріального впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені тощо. Господарюючі суб'єкти як органі­зації можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків і т. ін.). Господарський кодекс України закріплює принцип повної матеріальної відповідальності господарюючих суб'єктів аж до бан­крутства. Підприємство, яке не вико­нує своїх зобов'язань по розрахунках, може бути оголошено господарським судом банкрутом у порядку, встановленому Зако­ном України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Таким чином, найвищою економіч­ною санкцією згідно із законодавством можна вважати оголошення господарюючого суб'єкта-борж­ника банкрутом.

Функції господарсько-правової відповідальності:

-                 Стимулююча функція - передбачає спонукання до припинення правопорушення, і до реаль­ного виконання зобов'язання;

-                 Штрафна функція - відповідальність як покарання правопорушника економіч­ними санкціями у формі неустойки, штрафу, пені;

-                 Функція попередження правопорушень - усунення причин та умов правопорушення, відшко­дування господарюючим суб'єктом збитків, сплата неустойки (штрафу, пені) застосування майнових заходів до працівників, винних у правопорушенні.

-                 Компенсаційна функція - від­новлення порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягуваних з порушника (відшкодування збитків).

-                 Інформаційна (сигналізаційна) функція. Факт пред'явлення претензії, позову, стягнення збитків чи неустойки — це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господар­ській діяльності суб'єкта. Разом з тим це й інформація про необ­хідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, на­ведення порядку на підприємстві, в організації.

Види господарсько-правової відповідальності

1)             відшкодування збитків;

2)             штрафні санкції, види:

·         штраф (у твердій сумі(статут); штраф у процентному відношенні до суми Наприклад, якщо по­ставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умо­вам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості продукції неналежної якості; у кратному розмірі до вартості того предмета, який за­хищається штрафом.Наприклад, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час на­вантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб'­єкти сплачують залізниці штраф урозмірі п'ятикратної вартості пошкодженого майна.

·         пеня (в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'­єктами господарської діяльності, у процентно­му відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконано.)

·         неустойка (у процентному відно­шенні до суми невиконаної частини зобов'язання).;

3)             оперативно-господарські санкції;

4)             кон­фіскація;

5)             господарсько-адміністративні штрафи;

6)             планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

7)             господарсько-організа­ційні санкції.

Господарські спори- суперечності між підприємства, установами, організаціями стосовно їхніх прав та обов`язків у господарських відносинах. 

Господарський кодекс України 

Не є предметом регулювання цього Кодексу:

·        майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

·        земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

·        трудові відносини;

·        фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

·        адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання;

·        відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

 Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

 До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків, визначених законом.

 Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

 Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

 Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання

1. Юридичні особи, незалежно від форм власності, а також повнолітні громадяни можуть утворювати благодійні організації (благодійні фонди, благодійні товариства, благодійні установи тощо).

3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками (засновником) та/або членами благодійної організації.

4. Благодійна організація діє на основі установчих документів, що затверджуються вищим органом управління благодійної організації, і є юридичною особою.

5. Благодійна організація має право здійснювати неприбуткову господарську діяльність, спрямовану на виконання її цілей, визначених установчими документами. Здійснення благодійними організаціями діяльності у вигляді надання певних послуг (виконання робіт), що підлягають обов'язковій сертифікації або ліцензуванню, допускається після такої сертифікації або ліцензування в установленому законом порядку.

ПРИГАДАЙТЕ!!!!(для Богдана і Наталі)
!Етапи кримінального процесу:

1) досудове розслідування -це початкова стадія кримінального процесу, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ст. 3 КПК).;
У цій стадії компетентні державні органи (слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа):
- здійснюють процесуальну діяльність з прийняття та реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, приймають рішення про початок досудового розслідування;
- здійснюють досудове розслідування злочинів у формі досудового слідства, а кримінальних проступків – у формі дізнання.
У цій стадії кримінального процесу провадиться комплекс процесуальних дій, спрямованих на швидке, повне, неупереджене встановлення обставин вчиненого кримінального провадження, осіб, які його вчинили, тощо.

Основними суб’єктами цієї стадії є слідчий, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий суддя, потерпілий, цивільний позивач, підозрюваний, обвинувачений, цивільний відповідач, захисник, представник, заявник, свідок, експерт та ін.

2) підготовче провадження- це стадія кримінального процесу, в якій суддя одноособово за участю прокурора та інших учасників кримінального провадження (обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника) здійснює процесуальну діяльність спрямовану на перевірку повноти і правильності проведеного досудового розслідування і вирішує питання про можливість розгляду матеріалів кримінального провадження по суті у судовому засіданні. За результатами підготовчого судового засідання суддя приймає одне з таких рішень:
1) затверджує угоду або відмовляє в затвердженні угоди та повертає кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування;
2) закриває провадження у випадку встановлення підстав, передбачених законом;
3) повертає обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК;
4) направляє обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;
5) призначає судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.;
3) судовий розгляд - центральна стадія кримінального процесу, в якій суд колегіально або суддя одноособово за участю сторін судового провадження розглядає і вирішує матеріали кримінального провадження по суті, тобто вирішує питання про наявність чи відсутність діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, про наявність складу кримінального правопорушення у цьому діянні, про наявність чи відсутність вини обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення, про необхідність призначення обвинуваченому покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші питання, передбачені законом.
Вирішуючи ці питання, суддя (суд) здійснює правосуддя. Таким чином, судовий розгляд є специфічною процесуальною формою здійснення правосуддя.
За результатами судового розгляду може бути прийнято одне з таких рішень:
1) вирок (обвинувальний або виправдувальний);
2) про закриття кримінального провадження;
3) про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру;
4) про застосування чи незастосування примусових заходів виховного характеру.;

4) провадження в суді апеляційної інстанції (апеляційне провадження)- це стадія кримінального процесу, в якій суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, у зв’язку з поданою на них апеляційною скаргою. За результатами такого перегляду суд апеляційної інстанції приймає одне з таких рішень:
1) залишає вирок або ухвалу без змін;
2) змінює вирок або ухвалу;
3) скасовує вирок повністю чи частково та ухвалює новий вирок;
4) скасовує ухвалу повністю чи частково та ухвалює нову ухвалу;
5) скасовує вирок або ухвалу і закриває кримінальне провадження;
6) скасовує вирок або ухвалу і призначає новий розгляд у суді першої інстанції.
Певну специфіку підсумкових рішень має ця стадія за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди та за скаргою на ухвали слідчого судді (ст. 407 КПК).;

5) виконання судових рішень - це стадія кримінального процесу, в якій суд, що постановив рішення, вирішує усі питання, що виникають у зв’язку зі зверненням цього рішення до виконання, його фактичним виконанням, а у деяких випадках і після його виконання.;

6) провадження в суді касаційної інстанції (касаційне провадження)- це стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції переглядає судові рішення суду першої та апеляційної інстанції у зв’язку з поданою на них касаційною скаргою.
Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення;
2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;
3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;
4) змінити судове рішення. ;
7) провадження у Верховному Суді України- це стадія кримінального процесу, в якій Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах з підстав:
1) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом (статті 444, 445 КПК).
За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких ухвал:
1) про повне або часткове задоволення заяви;
2) про відмову в задоволенні заяви.
Якщо Верховний Суд України установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК, є незаконним, він скасовує його повністю чи частково, змінює його і приймає нове судове рішення або направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК, Верховний Суд України скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення (ст. 455 КПК).;

8) провадження за нововиявленими обставинами- це стадія кримінального процесу, в якій судове рішення, що набрало законної сили, переглядається у зв’язку з нововиявленими обставинами, тобто такими обставинами, які не були відомі суду на час судового розгляду при винесенні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути (ст. 459 КПК). Такими обставинами, зокрема, визнаються штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження та ін.

За наслідками такого провадження суд має право скасувати вирок чи ухвалу і прийняти новий вирок чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

Кримінальний процес не завжди проходить усі ці стадії. Він може завершитися, наприклад, в стадії досудового розслідування (підготовчого провадження) шляхом прийняття рішення про закриття кримінального провадження; у разі неподання апеляційних і касаційних скарг будуть відсутні стадії апеляційного та касаційного провадження; у разі відсутності підстав для провадження у Верховному Суді України та провадження за нововиявленими обставинами – будуть відсутні і ці стадії.

****Порушення кримінальної справи.
З набранням чинності новим КПК законодавець відмовився від стадії порушення кримінальної справи. Кожна заява та повідомлення про кримінальне правопорушення повинна вноситися до Єдиного реєстру досудових розслідувань

! 1.попередження про ст.383
2.оперативник до єдиного обліку
3.начальник _резолюцію
4. повертає її до чергової частини для негайної передачі начальнику слідчого підрозділу. 5.слідчі реєструють та розпочинатися розслідування.

Відмова у внесенні відомостей до Реєстру не допускається. Відомості вносяться невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення правоохоронцями з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (стаття 214 КПК).
Особа має право звертатись як в міліцію, так і в прокуратуру. При зверненні до прокуратури, прокурором вносяться відомості до Реєстру і справа передається до райвідділу міліції за підслідністю.

Крім того, слід пам’ятати, що завідомо неправдиве повідомлення про злочин є кримінально-караним згідно зі статтею 383 Кримінального кодексу України.



*Новелою нового КПК є впровадження такого учасника кримінального процесу, як слідчий суддя. Саме до слідчого судді слід звертатись зі скаргою на протиправну бездіяльність правоохоронців, яка виявилась у невнесенні відомостей до Реєстру та не проведенні розслідування (стаття 304 КПК України). Строк звернення – 10 днів з моменту одержання заяви правоохоронцями або з моменту отримання листа-відповіді.

Скарга повинна бути розглянута впродовж 15 днів.

Учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник;

!!!!Дізнання та досудове слідство з підручника.
Це на 21.11.
Повторення:

Попередня тема:Загальна характеристика кримінального права України. Злочин

Nullum crimen, nulla poena sine lege

 (Немає злочину, немає покарання,

якщо немає відповідного закону)

Мета:Називати предмет кримінального права

Правильно застосовувати поняття та терміни  кримінальне право; Кримінальний кодекс України

Описувати Кримінальний кодекс України;  дію ККУ відносно  осіб, у просторових  та часових межах

Характеризувати завдання ККУ

Називати ознаки злочину; види злочинів; стадії вчинення злочину; види співучасників злочину

Правильно застосовувати поняття та терміни та пояснювати  на прикладах злочин; склад злочину; неосудність; вина; замах на злочин; співучасник злочину

Описувати склад злочину; види вини; причинний зв’язок; мотив і мету злочину; форми співучасті у вчиненні злочину

Основні питання заняття:

• Поняття кримінального права.
• Загальна характеристика Кримінального кодексу України (ККУ). Завдання ККУ. Дія ККУ відносно  осіб, у просторових  та часових межах. Поняття злочину. Ознаки злочину.
• Склад злочину. Види злочинів в залежності від ступеня тяжкості. Мотиви скоєння злочинів. Неосудність: медичний та юридичний критерії.
• Вина та її види (прямий умисел, непрямий умисел, злочинна самовпевненість, злочинна недбалість). Мотив. Мета. Дія.  Суспільно-небезпечні наслідки. Причинний зв’язок.

Кримінальне право-сукупність правових норм, що встановлюють засади кримінальної відповідальності, види злочинів і покарання за їх вчинення.

?До якого виду галузей права належить(публічне)

? Яким методом здійснюватиметься регулювання відносин(імперативним)

Завдання: правове забезпечення охорони (функція пріоритетна?)прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

?Які ще  функції права!(превентивна, регулятивна, виховна)

?Чи діють вони в ККУ ваша думка

Предмет: суспільні відносини, які виникають унаслідок вчинення злочину та відповідальності за нього

ККУ з 1 вересня 2001 Редакція від 12.08.2015,

Загальна частина КК складається з 15 розділів, що мають 108 статей. У ЗЧ включені норми загального характеру, що визначають:

ü      Завдання КК, підстави та принципи кримінальної відповідальності,

ü      Принципи чинності кримінального закону в часі, у просторі, за колом осіб,

ü      Поняття і класифікацію злочинів, стадій злочинів,

ü      Ознаки суб’єкта злочину

ü      Форми вини,

ü      Поняття співучасті, види співучасників,

ü      Повторність, сукупність та рецидив злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння(Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею; Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями; Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

ü      Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності,

ü      Поняття та види покарання, порядок призначення покарання,

ü      Звільнення від покарання та його відбування

ü      Судимість, її правові наслідки та строки погашення,

ü      Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування неповнолітніх,

ü      Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина (ОЧ) КК складається з 20 розділів і містить 339 статей, у яких визнається:

1) які суспільно небезпечні діяння є злочинами;

2)які види покарань  і у яких межах треба застосувати осіб, що їх вчинили;

3) підстави і умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності;

4) дефініції окремих понять.

Завершується КК Прикінцевими та перехідними положеннями, Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

! Пригадайте дія НПА у часі!(пряма(10 днів), зворотня, переживаюча)

!Прочитайте уважно ст.55 Дія закону у часі

ПРИГАДАЙТЕ!!!

 Які покарання передбачені Кримінальним кодексом України. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

У ч. 1 ст. 50 КК України передбачено: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Система покарань встановлена у чинному законодавстві в ст. 51 КК, яка визначає: «До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань: 

1)        штраф; 

2)        позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 

3)        позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 

4)        громадські роботи; 

5)        виправні роботи; 

6)        службові обмеження для військовослужбовців; 

7)        конфіскація майна; 

8)        арешт; 

9)        обмеження волі; 

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 

11)      позбавлення волі на певний строк; 

12)      довічне позбавлення волі».

Матеріал для поглибленого вивчення

За порядком призначення покарання всі визначені ст. 51 КК види покарання поділяються на три групи:

¨             основні покарання;

¨             додаткові покарання;

¨             покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові. 

Основними визнаються ті покарання, які застосовуються самостійно. До цієї групи належать (ст. 52 ч. 1) громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. До осіб, які визнані винними, може бути застосований лише один з основних видів покарання, передбачених санкцією відповідної норми Особливої частини КК. Застосування двох і більше видів основних покарань за один злочин є недопустимим (с. 52 ч. 4 КК).

Додатковими визнаються покарання, які не можуть застосовуватись самостійно, а застосовуються виключно в сукупності з одним із основних покарань. До цієї групи покарань належать (ст. 52 ч. 2 КК): позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Кримінальний закон передбачає можливість приєднання до основного покарання двох і більше додаткових покарань, звичайно за умови, що всі вони передбачені санкцією відповідної норми Особливої частини КК (ст. 52 ч. 2 КК).

До третьої групи покарань, які можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові, належать (ст. 52 ч. 3 КК) штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх. Законодавець передбачив у Кримінальному кодексі спеціальний розділ ХV, який визначає особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. 

Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

Застереження – це офіційний осуд поведінки неповнолітнього, який здійснюється судом та одночасно є застереженням у можливості застосування більш суворих заходів впливу.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього – це заборона знаходження в місцях дозвілля (кафе, дискотеки тощо) в цілому або у визначених місцях дозвілля, заборону перебувати у цих місцях пізніше визначеного судом часу; вимогу відвідування навчальних закладів, роботи тощо. 

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Цей вид примусового виховного заходу передбачає встановлення за підлітком жорсткого контролю та посиленням можливостей здійснення виховного впливу, насамперед, з боку формального колективу. Цей виховний захід наближений до відомого виду звільнення від кримінальної відповідальності відносно дорослих, яким є звільнення з передачею на поруки.

Водночас, вирішуючи питання про застосування цього примусового виховного заходу, слід бути достатньо обережним і враховувати можливості проведення виховної роботи як у колективі, так і з боку батьків (опікунів).

Терміни дії вказаних примусових виховних заходів визначаються судом.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Застосування цього виховного заходу обмежується законом: по-перше, – віком, по-друге, – наявністю самостійного заробітку або власного майна, або власних коштів.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Цей примусовий виховний захід є найсуворішим з усіх передбачених кримінальним законом, оскільки пов’язаний із суттєвими обмеженнями конституційних прав особи.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

Як бачимо, система покарань суттєво зменшена по відношенню до покарань, що застосовуються до повнолітніх злочинців.

Матеріал для поглибленого вивчення

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру – один з двох передбачених законом випадків звільнення неповнолітнього, який вчинив злочин, від покарання (ст. 103 КК).

Умови застосування цього виду звільнення є:

         вчинення неповнолітнім злочину, який належить до категорії нетяжких або середньої тяжкості;

         щире розкаяння неповнолітнього у вчиненому злочині та його бездоганна поведінка після вчинення злочину;

         наявність висновку суду, що виправлення та перевиховання неповнолітнього може бути досягнуто без застосування покарання.

За наявності цих умов суд, постановляючи обвинувальний вирок, звільняє неповнолітнього підсудного від покарання і застосовує примусові заходи виховного характеру

*Готуйтесь уважніше.  До зустрічі, тепло одягайтесь )))

Дата публікації: