Блог вчителя історії та правознавства Садкової Наталії Яківни: Команда UA 2025 у Львові

Найтепліші зустрічі — саме восени, бо коли холоне повітря, люди гріють одне одного щирістю й словами.

24-25 жовтня золота Осінь Львова обняла учасників семінару Всеукраїнської організації "Нова Доба" з різних куточків зболеної України у рамках Програми підвищення кваліфікації вчителів історії та громадянської освіти України — Команда UA 2025.

Львівський Будинок Офіцерів (колишній Народний Дім)

— одна з найстарших і найбагатших культурно-освітніх установ у Галичині, гостинно зустрів нас в обличчі директора Дмитра Бучка.

Тепер це простір для підтримки військовослужбовців, їхніх сімей, захисників та ветеранів, де розміщений Військовий музей і різні мистецькі зали.

І ось теплі обійми давно знайомих та фейсбучних друзів стали реальністю, цікаві погляди нових учасників під пильним та доброзичливим поглядом Петра Івановича. Ми — РАЗОМ....«Разом на одній землі. Історії, що об’єднують» - такою була тема нашого курсу під керівництвом Петра Кендзьора.

Цікаво було почути молодіжні проекти з різних місцевих громадах та презентації досвіду від учасників онлайн курсу "Команда UA". Кожен проєкт був наповнений сенсами, які спонукали на роздуми про питання відповіді на які складно знайти та ми шукали. Однозначно, з молоддю потрібно вести діалог про складні теми сьогодення, бути прикладом та підтримувати ініціативи.

У другій частині нашої зустрічі на нас чекала екскурсія по Будинку офіцерів: Військово-історичний музей та імерсивна кімната «АРТ – 42м²».

Дякуємо Сергію Омеляновичу Палісу, колективу музею за збереження експонатів, які дають можливість поглибити знання про військову історію України, про героїзм наших воїнів.

Вразила сучасна інсталяція "Хробак-інтервент", автор Петро Грицюк. Це був лот благодійного аукціону "Мистецтво заради перемоги" ГО "Байрактар -14". За зібрані кошти придбано британський броньовик на Бахмутський напрямок.

Імерсивна кімната «АРТ – 42м²» неменше вразила, унікальний простір, де завдяки імерсивним технологіям відвідувачі не просто переглядають картини українських художників, а поринають у світ мистецтва, мандрують крізь час і простір.

А далі на нас чекала велика зала Імерсивного театру.

Тематика імерсивного театру в ході нашої зустрічі була відповідна до піднятих проблем у ході теоретичної та практичної частин нашого онлайн курсу, а це про різні суспільні виклики, котрі спричиненні воєнною дійсністю в Україні. Заздалегідь ми мали підготувати листи від конкретних осіб, яких ми попереджаємо для чого даний лист готується. Представлення листа відбувалося іншими учасниками без попереднього ознайомлення.

Та коли хтось відважний брав лист і починав читати, то на обличчі того, хто привіз, подвійно відображався смуток від почутого, адже він знає автора особисто.

Тематичні інтерактивні завдання до листа, а також висловлювання за бажанням, робили співпереживання глибоко емоційними. Кожен почутий нами лист про біль, виклик, боротьбу та силу.

Петро Іванович висловив вдячність кожному автору листа. І я дякую своїй Насті (16 р.) з Чернігівщини, яка одразу погодилася написати листа про свою війну, свої переживання та надії.

А далі був вечірній Львів, з дощиком, що пахне кавою, та з друзями, яким є про що поговорити...

Передранішня тривога вирвала зі сну і нагадала, що безпечних міст в Україні немає.

"Меморіальна політика України в умовах російсько-української війни. Між офіційною історією та людською пам’яттю" — тема, яку запропонувала на обговорення Леся Хлипавка, учителька історії м. Черкаси. Мені дуже імпонує слово, яке використала пані Леся, що тема "дражлива" саме до даної тематики.

Тема меморіалізації у часі воєнного стану справді є дражливою, адже вона торкається не лише історичної пам’яті, а й глибоких емоцій, болю, втрат, і водночас — національної гідності. Для вчителя громадянської освіти важливо не уникати цієї теми, а допомогти учням осмислити її з точки зору громадянської відповідальності, етики пам’яті та єдності суспільства.

Як варто вшановувати героїв, щоб це не стало болючою темою протистояння, а джерелом єднання. Чому пам’ять — це не про минуле, а про нас сьогодні? Багато роздумів і пошуків відповідей на нас ще чекають.

Цей семінар став більше, ніж навчанням — він перетворився на простір живих історій, відвертих розмов і глибокого занурення у досвід нашої спільної пам’яті. Ми говорили про війну — не як про статистику чи новини, а як про людські долі, молодіжні ініціативи, що тримають життя і надію, та культуру пам’яті, яку сьогодні формуємо всі разом.